«Ми різні – в цьому наше багатство, ми разом – в цьому наша сила»

понеділок, 16 вересня 2019 р.

Булінг у дошкільнят і в початковій школі

Олена Жупанова розглядає випадки цькування серед малюків і пояснює, як можна цьому запобігти.
Щойно тема розмови стосується булінгу, відразу уявляється середня та старша школи, а особливо, підлітки, які не вміють контролювати власні емоційні реакції. Через це усі внутрішні невирішені психологічні проблеми перетворюються на агресію. Але цькування може стосуватися не тільки старших дітей, але й молодших.
Олена Жупанова, тренерка Української асоціації дитячих центрів України та вчителька англійської мови, на своїй сторінці у Фейсбуці детально характеризує явище булінгу у дошкільнят і в початковій школі.
Я працюю з дітьми від 2 до 10 років. У віці від 4-5 років такі ситуації вже можуть виникати. Булінг у дошкільнят/молодших школярів не є таким вираженим, як у старших дітей. Я би назвала це перед-булінгом. Тобто ситуації, які, якщо їх не зупинити, можуть згодом розвинутися у справжнє цькування.

Пані Олена називає такі ознаки булінгу: 
♦ Періодичність
♦ Спрямованість проти конкретної дитини – «жертви»
♦ Наявність «агресора» і «спостерігачів»У дітей молодшого віку це відбувається час від часу.
♦ Виключення однією дитини з гри, або постійне надання їй другорядних ролей в рольовій грі:
«Ми з Вікою не дружимо»,
«Ми будемо сім'я, а ти - наша собачка. Чекай нас тут, нікуди не ходи».
♦ Дружба групою «проти» когось
♦ Переказування «секретів» про дитину, тобто плітки. Діти називають це «намовляти на когось»:
«Я з вами не буду дружити, ви на мене намовляєте».
♦ Дражнилки, смішні і принизливі прізвиська
♦ Фізична агресія - штовхання, биття, смикання за волосся чи одяг тощо.

Як не дивно, фізичну агресію зупинити і проговорити мені найлегше. Тому що переважно всім, навіть найменшим, зрозуміло, що битися – це погано, а дорослі одразу звертають на це увагу.

Пані Олена підкреслює, що діти НЕ РОЗУМІЮТЬ, що роблять щось неправильне. Це важливо пам'ятати дорослим, які поруч з дітьми.

Які є методи боротьби? 

♦ негайне реагування, якщо ситуація відбувається прямо зараз;
♦ профілактика виникнення таких ситуацій.

Негайне реагування:
зупинити те, що відбувається, словами: «Стоп! Ми так не робимо. Ми не називаємо інших діток образливими словами. Від цього їм і мені стає сумно»;
підтримуємо «жертву» вербально, чи легко обіймаємо;
заохочуємо дітей-«спостерігачів» підтримати жертву;
не виголошуємо довгих лекцій про те, що так робити не можна. Це сприяє повторенню ситуації, адже «агресор» отримує увагу до себе.

Для профілактики булінгу я маю не так багато часу, як наприклад, в садочках чи школах. Там є можливість робити заняття з розвитку емпатії, емоційного інтелекту, екологічного вираження агресії. У мене заняття з англійської, 45 хвилин двічі на тиждень.

Періодично вчителька використовує методику протидії булінгу: 
антибулінгова вправа (нижче);
розмова із школярами про те, що таке булінг, чому це погано і чому про це обов'язково слід розповідати дорослим.

Антибулінгова вправа від Олени Жупанової:



Джерело: Особиста сторінка Олени Жупанової у Фейсбуці



неділя, 15 вересня 2019 р.

З 16 по 20 вересня буде проходити Всеукраїнський тиждень з протидії булінгу



Саме тому в рамках правопросвітницького проєкту Міністерства юстиції «Я МАЮ ПРАВО!» з 16 по 20 вересня буде проходити Всеукраїнський тиждень з протидії булінгу.
Сторінка Тижня у Facebook: http://bit.do/e77Ck
Під час Всеукраїнського тижня з протидії булінгу по всій Україні відбудуться правопросвітницькі заходи, спрямовані на інформування учасників освітнього процесу про запровадження адміністративної відповідальності за вчинення булінгу (цькування) та формування в суспільстві нульової толерантності до явища булінгу.
Офіційне відкриття Всеукраїнського тижня з протидії булінгу відбудеться у м. Києві 16 вересня. Цього року маємо амбітні плани, тож слідкуйте за оновленнями.
Ми віримо, що тільки разом зможемо змінити наш світ на краще!

вівторок, 10 вересня 2019 р.

Адміністративні стягнення за булінг

булер
адміністративне стягнення
штраф
громадські роботи
будь-який учасник освітнього процесу
50–100 нмдг
20–40 год
повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення
100–200 нмдг
40–60 год
група осіб
100–200 нмдг
40–60 год
малолітні або неповнолітні особи віком 14–16 років
50–100 нмдг
20–40 год
повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення
100–200 нмдг
40–60 год
нмдг — неоподатковуваний мінімум доходів громадян (= 17 грн)
Зауважте!
Відповідальність нестиме також керівник закладу освіти, який не повідомить поліцію про випадки булінгу:
·         штраф 50–100 нмдг
·         або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 12% заробітку.
 

Учасники освітнього процесу

право
обов’язок
примітка
здобувачі освіти (учні)
·         захист під час освітнього процесу від булінгу (цькування)
·         отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг як особа, яка постраждала від булінгу (цькування), стала його свідком або вчинила булінг (цькування)
·         повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком яких вони були особисто або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб
ст. 53
педагогічні працівники (вчителі)
·         захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю
·         повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування)
ст. 54
батьки
·         подавати керівництву або засновнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу
·         вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу
·         сприяти керівництву закладу освіти у проведенні розслідування щодо випадків булінгу (цькування)
·         виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти
ст. 55








 

середа, 4 вересня 2019 р.

Чому діти брешуть та що з цим робити?

Розглядаємо причини, наслідки та способи боротьби з дитячою звичкою говорити неправду. Батьків, педагогів часто мучить питання – чому дитина бреше? Що її до цього спонукає? Часто дитяча брехня захоплює дорослих зненацька. Діти брешуть з тих же причин, що і дорослі: аби їх прийняли у компанії, аби отримати увагу, певний статус, завдати комусь болю, чи через страх наслідків викриття неправди. Та брехня може стати поганою звичкою, бо діти ще не розуміють значення правди так, як її розуміють дорослі. 
Давайте разом розбиратися, чому ж діти брешуть. 
 1. Фантазія – не брехня Один різновид брехні – це видавання бажаного за дійсне. Дитина може розказувати про поїздку в якесь цікаве місце, де вона ніколи не бувала, але хотіла потрапити. Інша дитина може повірити, дорослий, який знає правду, замислиться над тим, що стало поштовхом для такої поведінки. А діти створюють власну реальність, знаючи, що у них точно є вдячні слухачі. Корисні підказки. Правда чи брехня? Як стверджують психологи, цей етап мине в 7-9 років, бо в цей період образне мислення знижується, а однолітки стають менш довірливими. Використайте цей період для навчання. Якщо ви почули відверту брехню від дитини, будьте обережні у словах. Не опускайтесь до образ чи звинувачень, покажіть, що ви знаєте про брехню, але не сердитесь. Дитина так само вчиться, що не потрібно брехати. Якщо брехня є результатом прихованих бажань, поговоріть про те, як ці бажання втілити в життя. Що стосується дошкільнят, вони часто не можуть чи не хочуть відрізняти правду від брехні. Для них Білосніжка, трансформери чи ніндзяго – реальні персонажі, які десь існують. До семи років не варто очікувати від дитини вміння відрізняти правду від фантазії. І не знищте в дитині потяг до фантазування, можливо, ви лишаєте світ без визначного письменника. 
 2. Вигадані персонажі як елемент реальності «Хто розлив сік? Це зробило тигреня Макс, воно заходило в гості» – щось подібне можна почути від дошкільняти, адже вигадані персонажі для них так само реальні, як і живі люди. Їм подобається жити у власному світі. Цінуйте уяву дитини та насолоджуйтесь цим етапом, розвивайте дитячу фантазію (і свою власну). Дорослі часто вважають, що важливо, аби все спиралось на реальність, але це не завжди має сенс. Світ дітей – це не тільки те, що є насправді. Вони вигадують, бо це інколи допомагає впоратися з реальним світом, з цими дорослими реаліями, які так складно контролювати. Якщо ви помітили, що дитина звинувачує уявного друга, запитайте про деталі. Так ви швидше дізнаєтесь правду. Разом з тим запитайте себе, чому малюк хоче, аби ви думали, що він цього не робив. Можливо, ви надто бурхливо реагуєте на різні ситуації? 
3. Бажання порадувати Діти часто брешуть, бо хочуть порадувати батьків. Якщо у них з’явиться відчуття, що сказане викликає позитивні емоції в оточуючих, то неправда вже не вважатиметься за чимось поганим. Вони часто роблять вибір на користь формування гарного враження зараз, забуваючи, що потім, коли брехня розкриється, ймовірніше за все буде покарання. Дитина робить це без злого умислу, бо хоче, щоб мама просто посміхнулась та сказала «дякую». З часом прийде розуміння, що така тактика не спрацьовує, тому потрібно відразу говорити правду, а ще краще – виконувати прохання.
 4. Страх від очікування наслідків Діти бояться бути покараними, тому брешуть. Страх стирає відчуття провини за сказану неправду. Особливо це актуально для родин, де практикують тілесне чи моральне покарання за провину. Діти, які бояться кари, скажуть усе, аби уникнути її. Підозрюючи щось неладне, просто скажіть: «Обіцяю, що не буду сердитися за поганий вчинок». І дотримуйтеся свого слова, адже дитина вам довіриться. Слухайте спокійно, запитайте, чому так трапилось, і допоможіть виправити ситуацію. Поясніть, що ви можете розлютитися на брехню, а не на помилку. Кращий спосіб позбавити дитину звички обманювати – підтримувати, коли вона говорить правду. 
 5. Усвідомлена брехня У певний момент періодична брехня може перетворитися на звичку. Дитина хоче надурити, її стосунки з оточуючими будуються на брехні. Основна причина такої поведінки – невдоволеність реальним життям та постійні побоювання реакції батьків (зазвичай малечу не хвалять у жодному випадку). Діти брешуть тому, що їх навчили, що вони погані. Найчастіше дитина бреше не тільки оточуючим, але й собі, і починає жити у власному вигаданому світі. У цьому випадку допоможе консультація сімейного психолога, бо потрібно, аби й батьки переглянули власну поведінку.
6. Бажання справити краще враження Діти брешуть, бо хочуть справити враження на інших. Наприклад, син розкаже друзям, що на змаганнях пробіг швидше за інших, а донька розкаже батькам, що з математики отримала 12 балів, правда, вчителька записала їх у свій блокнот, а не в щоденник. Часто це відбувається задля маскування невпевненості. Спроба бути краще за своїх однолітків може стати причиною відвертої брехні чи перебільшеної правди. Якщо ви спостерігаєте, що дитина бреше, аби справити враження на інших, попрацюйте над її самооцінкою. Та спершу поговоріть, до чого може призвести подібна поведінка. Також допоможіть налагодити контакт з однолітками без брехні. Хваліть за зусилля, а не за результат.
  Що можуть зробити батьки та вчителі 
 Передусім важливо зрозуміти причину брехні. Немає жорстких рекомендацій, які стануть панацеєю в усіх випадках, проте є загальні рекомендації: 
 1. Якщо це брехня через брак уваги, то можна не робити акценти на ситуації, а одразу перейти до нейтралізації першопричини проблеми. Починайте працювати над підвищенням самооцінки дитини, спілкуйтеся з нею, покажіть її значущість. 
2. Коли ситуація ускладнилась, але не є критичною, зробіть зауваження, типу: «Твоя розповідь звучить, наче казка. Може, ти розкажеш мені, що відбулося насправді?». У такий спосіб ви можете звернути увагу на поведінку дитини і спонукати її казати правду. 
 3. Серйозну проблему потрібно вирішувати більш радикально. Це актуально передусім для школярів старше 10 років. Дайте зрозуміти дитині, що брехня може призвести до поганих наслідків чи незначного покарання (не користуватися ґаджетами, не отримати частину кишенькових коштів тощо). Системна чи серйозна брехня тягне за собою більш серйозні покарання. 
 5. Влаштовуйте перевірку правдою. Якщо у класі трапилась якась оказія, і ви знаєте, хто винуватець, дайте можливість сказати правду, навіть якщо спершу була озвучена відверта брехня. Ефективно діє фраза: «Я вийду на 10 хвилин, а потім повернусь, аби озвучити те саме запитання. Якщо ви скажете правду, то проблем у вас не буде». 
 6. Налаштуйте дитину, нагадавши, що ніхто не ідеальний, всі помиляються. Але кожен може виправитися, зробивши вибір на користь правди. 
 7. Враховуйте особливості кожної дитини. Наприклад, учень з синдромом дефіциту уваги схильний до імпульсивних відповідей, які схожі на брехню. Дайте йому додатковий час, аби вони могли сформулювати нормальну відповідь. Така імпульсивність заважатиме і вдома, й у школі. Коли це стало перепоною навчанню, разом виробляйте повільніший темп роботи. 
 Також психологи рекомендують будувати довірливі відносини. Особливо актуально це у спілкуванні з підлітками. Чим старша дитина, тим гірші наслідки можуть бути у гіпотетичної брехні. Наприклад, ви знаєте, що ваш син чи донька пішли на день народження друга. І ви здогадуєтесь, що там буде алкоголь, хоча вас запевняли, що всі питимуть солодку воду. Уявіть, що підлітки пили спиртне і комусь стало погано, чи вони втрапили в халепу. У цій ситуації ви хотіли, аби дитина зателефонувала і попросила про допомогу, чи збрехала, лякаючись покарання? Побудова довірливих відносин вимагає часу, тому варто «починати з учора».
  Чого робити не варто Не називайте дитину брехуном, це жахлива помилка. Ця проста фраза може травмувати та мати погані наслідки. Якою б не була мотивація першої брехні, наступного разу в голові буде думка: «Мама все одно не повірить мені, навіщо говорити правду?». Це спричинить погіршення емоційного стану та може породити серйозні комплекси. Це основне правило. З будь-якою ситуацією можна впоратися, варто приділити більше уваги дитині, адже у кожної неправди є своя причина, і дорослі мають її знайти, аби у майбутньому таке не повторилось.
  Журнал «На Урок» Редакція