Стартувала акція "16 днів проти насилля"

25 листопада стартувала щорічна Всеукраїнська акція „16 днів проти  насильства”. Учні нашого ліцею щорічно підтримують акцію „16 днів проти насильства”. Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують з 25 листопада по 10 грудня свої зусилля заради об’єднуючої мети: збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства, створити в конкретному регіоні соціальний простір, вільний від насильства.

18 листопада - день захисту від сексуального насилля

9 порад для вчителя-жертви булінгу

Не тільки діти стають жертвами цькування. Вчителі також можуть відчути це на собі як від учнів, так і від колег.

На жаль, дуже часто вчителі стають жертвами цькування від своїх же колег. Внаслідок цього – депресії, зриви, псування стосунків з учнями чи навіть звільнення з роботи. Ось 9 способів, як можна вийти з такої ситуації з мінімальними збитками для себе.

1. Зберігайте спокій

З одного боку, педагогічний гуманізм та булінг – речі аж ніяк не поєднувані. Дивно, що цькування взагалі може існувати в педагогічному колективі, чи не так?. Проте, на жаль так буває й не рідко. Якщо вже виникла така ситуація, спробуйте принаймні не реагувати на це дуже емоційно – не давайте цькуванню поглинути вас. Зосередьтеся на дітях і роботі, а решту спробуйте залишити поза увагою.

2. Не втягуйтеся

Найкраще, що ви можете зробити, — не годувати навколишніх своїми емоціями. Намагайтеся — хоча це теж дуже складно — не брати участь в конфліктах, особливо коли стикаєтесь із залякуванням. Пам'ятайте, що від вас чекають хоча б який-небудь реакції! Не давайте булеру насититися вашими переживаннями.

3. Дистанціюйтеся

Так, варто обмежити контакти з кривдником, хоча це теж дуже складно. Весь час збільшуйте фізичну відстань між вами й кривдником — за обідом, в учительській.

4. Спробуйте розібратися

В деяких випадках рятує не дистанція, а контакт. Спробуйте ту ж тактику, яку ви використовуєте в класі зі складними учнями. Ставте питання, уважно слухайте відповіді (і зовсім не обов'язково погоджуватися або приймати чужу точку зору). Швидше за все, ситуацію не змінити, але ви залишитеся професіоналом, який доклав усіх зусиль до вирішення конфлікту.

5. Вивчіть теорію

Дуже часто булери — це майстри пасивно-агресивної поведінки. Вивчіть навички спілкування, які допоможуть ефективно управляти такою поведінкою, спілкуватися з подібними людьми.

6. Фіксуйте те, що відбувається

Це дуже важливий пункт. Якщо ви стали жертвою цькування, бажано фіксувати в будь-якій формі кожен наступний інцидент. Зберігайте електронні листи і повідомлення. Описувати те, що відбувається близькій людині. Якщо справа дійде до фактичного розгляду, бажано, щоб на вашому боці були задокументовані факти.

7. Не бійтеся постояти за себе

Так, ми всі, як правило, намагаємося до останнього уникнути відкритого конфлікту. Але іноді неминучий перехід до прямої конфронтації. У цій ситуації ви повинні бути у всеозброєнні. Якщо ви відчуваєте себе вразливо або просто боїтеся прямої розмови з кривдником, попросіть когось піти разом з вами. Детально опишіть, що саме зачіпає вас в поведінці опонента, поясніть, чому ви вважаєте, що це має припинитися. Не соромтеся відкрито сказати, що ви можете подати офіційну скаргу. Більшість булерів бояться відкритого протистояння і відступають.

8. Подайте офіційну скаргу

Якщо ж взяти під контроль ситуацію не виходить, подайте офіційну скаргу. Часто трапляється, що, як тільки скарга потрапляє до керівництва, починається рух. Не факт, що це щось змінить для вас на краще, але зате ви будете впевнені: ви зробили все, що змогли.

9. Ставте себе на перше місце

Ваше здоров'я, психічне і фізичне, має бути для вас пріоритетом. Нехай вас підтримують родина і друзі. Коли ви йдете з роботи додому, не забирайте з собою цю ситуацію. Живіть своїм життям. А в самій школі зосередьтеся на собі й дітях. І пам'ятайте, що ви робите велику і важливу роботу.

Джерело: mel.fm

Булінг: 10 міфів та фактів

Існує багато міфів довкола проблеми булінгу, і деякі з цих міфів часто призводять до серйозних помилок у ставленні до булінгу, у знеціненні фактів та недовіри до свідчень постраждалого. Таке відношення може підірвати те, що травмована людина відчуває і як оцінює вчинене по відношенню до неї насильство. Булінг є неприпустимим у жодній формі, і - як тільки суспільство про нього дізнається – він має бути негайно припинений.

Міф 1: булінг є нормальною частиною дитинства, і варто просто ігнорувати його.

Факт:

Булінг не є "нормальним" або прийнятним у будь-якій формі, і ігнорування може не завжди призвести до його припинення. Якщо є така можливість, потерпілий має довіритись дорослій людині, можливо, це хтось із батьків, вчитель, шкільний психолог, які почнуть протидіяти булінгу. Просто терпіти – означає втратити самоповагу і залишити ситуацію безнаказанною.

Міф 2: повідомлення про булінг погіршить ситуацію.

Факт:

Можна переживати, що повідомлення про булінг може призвести до ескалації конфлікту, або що дитині, яка зазнала насильства, просто не повірять. Важливо довіритись тим людям, які готові і мають досвід протидії булінгу.

Міф 3: варто не боятись і дати здачу тому, хто залякує, це його зупинить.

Факт:

Фізичне протистояння є слабшою позицією і провокує продовження конфлікту. Соціальна реакція діє краще, коли з’являються активні учасники – дорослі, які готові протидіяти і припинити булінг.

Міф 4: діти виростають і припиняють чинити насильство.

Факт:

Найчастіше діти, які залякують, можуть вирости і стати дорослими, які знущаються або використовують агресивну поведінку, щоб отримати те, що вони хочуть. Ця модель поведінки у підлітковому віці закріплюється як успішна. Виняток стновлять випадки, коли в ситуацію булінгу втрутились відповідні органи влади, школа чи батьки і поставили під сумнів успішність даної стратегії.

Міф 5: булери такими і народилися, у них така генетика.

Факт:

Діти, схильні чинити насильство, часто переймають цю поведінку з навколишнього середовища або деколи відтворюють поведінку насильства щодо них самих. Генетика не відіграє провідної ролі у даному процесі.

Міф 6: булери шукають влади, тому що відчувають себе безсилими.

Факт:

Булери використовують агресію щоб отримати те, що вони хочуть, і часто це працює.

Багато дітей на ранньому етапі експериментують з агресивною тактикою, але модифікують поведінку відповідно до впливу середовища, у якому вони виростають.

Міф 7: діти, які стають булерами, самі зазнали зловживання

Факт:

Довготермінові дослідження дуже маленьких дітей, які зазнали зловживання в дошкільному віці, показують, що вони стають скоріше жертвами, а не насильниками, які слабо контролюють свої емоції.

Міф 8: булінг є проблемою, яку повинна вирішувати школа.

Факт:

Це суспільна проблема. Школа - це просто місце, де найчастіше відбувається булінг, тому що саме там збираються діти. Дорослі встановлюють тон, який формує поведінку дітей.

Міф 9: булінг відбувається лише у школах.

Факт:

Це не так, адже булінг може відбуватися у будь-якому іншому місці. Це може бути поза школою, в коледжі, в університеті чи навіть на роботі.

Міф 10: ознаки булінгу легко помітити.

Факт:

Не завжди легко виявити ознаки булінгу, оскільки вони можуть не бути фізичними та очевидними. Емоційний, словесний та інтернет-булінг може часто залишати шрами, яких люди не побачать. Використання цих міфів може допомогти у обговоренні складних та незручних питань під час розмови про булінг у класі.

Також ці міфи та факти можуть використовуватися як ресурс для підлітків. 

Сучасні проблеми вимагають сучасних рішень. Проблемні діти і підлітки завжди викликали з боку освітньої системи підвищену увагу і особливі підходи. Не рідко ця увага виявлялась своєчасним явищем і дозволяла домагатися позитивних результатів. Зняти з дитини клеймо важкого підлітка, це надзвичайно важка праця, що вимагає від педагога глибокого розуміння, любові і нескінченної турботи про внутрішній світ свого підопічного.

За даними проекту DilovaMova.com, Міжнародний день соціального педагога став відзначатися зовсім недавно. На черговій XVII Міжнародної конференції соціальних педагогів, де серед учасників були представлені 44 країни і яка відбулася в Копенгагені в травні 2009-го року, було засновано це поважне професійне свято. Значення, яке несуть для суспільства соціальні педагоги, неможливо виміряти ніякими показниками. Багато успішних людей, які раніше вважалися важкими підлітками, що займають в суспільстві свої гідні місця, не рідко згадують своїх наставників теплими словами, відчуваючи до них почуття глибокої поваги.

Зараз професія соціального педагога затребувана і виділена в окрему категорію системи освіти. Соціальні педагоги входять в викладацькі склади більшості навчальних і виховних закладів. Їх робота часто нагадує роботу психолога, але це від частини відбувається тому, що вони тісно співпрацюють зі штатними фахівцями психологами, адже робота з важкими підлітками вимагає особливого, тонкого підходу. Внутрішній світ так званих важких дітей, як правило відчуває глибокі травми. Вони можуть бути пов’язані як з сімейними негараздами, так і з цілої масою інших факторів. Виявити проблему і виробити метод її подолання досить не просто, адже діти як правило замикаються в собі. Знайти ключик, який відкриє і звільнить молоду людину від цих, абсолютно зайвих проблем, і є те, заради чого вони обрали цей нелегкий шлях.

 Зі Святом всіх соціальних педагогів!

Булінг у дошкільнят і в початковій школі

Олена Жупанова розглядає випадки цькування серед малюків і пояснює, як можна цьому запобігти.

Щойно тема розмови стосується булінгу, відразу уявляється середня та старша школи, а особливо, підлітки, які не вміють контролювати власні емоційні реакції. Через це усі внутрішні невирішені психологічні проблеми перетворюються на агресію. Але цькування може стосуватися не тільки старших дітей, але й молодших.

Олена Жупанова, тренерка Української асоціації дитячих центрів України та вчителька англійської мови, на своїй сторінці у Фейсбуці детально характеризує явище булінгу у дошкільнят і в початковій школі.

Я працюю з дітьми від 2 до 10 років. У віці від 4-5 років такі ситуації вже можуть виникати. Булінг у дошкільнят/молодших школярів не є таким вираженим, як у старших дітей. Я би назвала це перед-булінгом. Тобто ситуації, які, якщо їх не зупинити, можуть згодом розвинутися у справжнє цькування.

Пані Олена називає такі ознаки булінгу: 

♦ Періодичність

♦ Спрямованість проти конкретної дитини – «жертви»

♦ Наявність «агресора» і «спостерігачів»У дітей молодшого віку це відбувається час від часу.

♦ Виключення однією дитини з гри, або постійне надання їй другорядних ролей в рольовій грі:

«Ми з Вікою не дружимо»,

«Ми будемо сім'я, а ти - наша собачка. Чекай нас тут, нікуди не ходи».

♦ Дружба групою «проти» когось

♦ Переказування «секретів» про дитину, тобто плітки. Діти називають це «намовляти на когось»:

«Я з вами не буду дружити, ви на мене намовляєте».

♦ Дражнилки, смішні і принизливі прізвиська

♦ Фізична агресія - штовхання, биття, смикання за волосся чи одяг тощо.

Як не дивно, фізичну агресію зупинити і проговорити мені найлегше. Тому що переважно всім, навіть найменшим, зрозуміло, що битися – це погано, а дорослі одразу звертають на це увагу.

Пані Олена підкреслює, що діти НЕ РОЗУМІЮТЬ, що роблять щось неправильне. Це важливо пам'ятати дорослим, які поруч з дітьми.

Які є методи боротьби? 

♦ негайне реагування, якщо ситуація відбувається прямо зараз;

♦ профілактика виникнення таких ситуацій.

Негайне реагування:

зупинити те, що відбувається, словами: «Стоп! Ми так не робимо. Ми не називаємо інших діток образливими словами. Від цього їм і мені стає сумно»;

підтримуємо «жертву» вербально, чи легко обіймаємо;

заохочуємо дітей-«спостерігачів» підтримати жертву;

не виголошуємо довгих лекцій про те, що так робити не можна. Це сприяє повторенню ситуації, адже «агресор» отримує увагу до себе.

Для профілактики булінгу я маю не так багато часу, як наприклад, в садочках чи школах. Там є можливість робити заняття з розвитку емпатії, емоційного інтелекту, екологічного вираження агресії. У мене заняття з англійської, 45 хвилин двічі на тиждень.

Періодично вчителька використовує методику протидії булінгу: 

антибулінгова вправа (нижче);

розмова із школярами про те, що таке булінг, чому це погано і чому про це обов'язково слід розповідати дорослим.

Антибулінгова вправа від Олени Жупанової:



Джерело: Особиста сторінка Олени Жупанової у Фейсбуці

З 16 по 20 вересня буде проходити Всеукраїнський тиждень з протидії булінгу

На початку навчального року органи державної влади, громадські організації, активісти, лідери думок та просто небайдужі українці об’єдналися разом, щоб максимально привернути увагу молоді до проблеми булінгу і поступово сформувати нетерпимість до цього явища.

Саме тому в рамках правопросвітницького проєкту Міністерства юстиції «Я МАЮ ПРАВО!» з 16 по 20 вересня буде проходити Всеукраїнський тиждень з протидії булінгу.

Сторінка Тижня у Facebook: http://bit.do/e77Ck

Під час Всеукраїнського тижня з протидії булінгу по всій Україні відбудуться правопросвітницькі заходи, спрямовані на інформування учасників освітнього процесу про запровадження адміністративної відповідальності за вчинення булінгу (цькування) та формування в суспільстві нульової толерантності до явища булінгу.

Офіційне відкриття Всеукраїнського тижня з протидії булінгу відбудеться у м. Києві 16 вересня. Цього року маємо амбітні плани, тож слідкуйте за оновленнями.

Ми віримо, що тільки разом зможемо змінити наш світ на краще!

Адміністративні стягнення за булінг

булер	адміністративне стягнення
	штраф	громадські роботи
будь-який учасник освітнього процесу	50–100 нмдг	20–40 год
	повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення
	100–200 нмдг	40–60 год
група осіб	100–200 нмдг	40–60 год
малолітні або неповнолітні особи віком 14–16 років	50–100 нмдг	20–40 год
	повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення
	100–200 нмдг	40–60 год

нмдг — неоподатковуваний мінімум доходів громадян (= 17 грн)

Зауважте!

Відповідальність нестиме також керівник закладу освіти, який не повідомить поліцію про випадки булінгу:

·         штраф 50–100 нмдг

·         або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 12% заробітку.

 

Учасники освітнього процесу

право	обов’язок	примітка
здобувачі освіти (учні)
·         захист під час освітнього процесу від булінгу (цькування) ·         отримання соціальних та психолого-педагогічних послуг як особа, яка постраждала від булінгу (цькування), стала його свідком або вчинила булінг (цькування)	·         повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком яких вони були особисто або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб	ст. 53
педагогічні працівники (вчителі)
·         захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю	·         повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування)	ст. 54
батьки
·         подавати керівництву або засновнику закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу ·         вимагати повного та неупередженого розслідування випадків булінгу (цькування) стосовно дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу	·         сприяти керівництву закладу освіти у проведенні розслідування щодо випадків булінгу (цькування) ·         виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти	ст. 55

Чому діти брешуть та що з цим робити?

Розглядаємо причини, наслідки та способи боротьби з дитячою звичкою говорити неправду. Батьків, педагогів часто мучить питання – чому дитина бреше? Що її до цього спонукає? Часто дитяча брехня захоплює дорослих зненацька. Діти брешуть з тих же причин, що і дорослі: аби їх прийняли у компанії, аби отримати увагу, певний статус, завдати комусь болю, чи через страх наслідків викриття неправди. Та брехня може стати поганою звичкою, бо діти ще не розуміють значення правди так, як її розуміють дорослі. 

Давайте разом розбиратися, чому ж діти брешуть. 

 1. Фантазія – не брехня Один різновид брехні – це видавання бажаного за дійсне. Дитина може розказувати про поїздку в якесь цікаве місце, де вона ніколи не бувала, але хотіла потрапити. Інша дитина може повірити, дорослий, який знає правду, замислиться над тим, що стало поштовхом для такої поведінки. А діти створюють власну реальність, знаючи, що у них точно є вдячні слухачі. Корисні підказки. Правда чи брехня? Як стверджують психологи, цей етап мине в 7-9 років, бо в цей період образне мислення знижується, а однолітки стають менш довірливими. Використайте цей період для навчання. Якщо ви почули відверту брехню від дитини, будьте обережні у словах. Не опускайтесь до образ чи звинувачень, покажіть, що ви знаєте про брехню, але не сердитесь. Дитина так само вчиться, що не потрібно брехати. Якщо брехня є результатом прихованих бажань, поговоріть про те, як ці бажання втілити в життя. Що стосується дошкільнят, вони часто не можуть чи не хочуть відрізняти правду від брехні. Для них Білосніжка, трансформери чи ніндзяго – реальні персонажі, які десь існують. До семи років не варто очікувати від дитини вміння відрізняти правду від фантазії. І не знищте в дитині потяг до фантазування, можливо, ви лишаєте світ без визначного письменника. 

 2. Вигадані персонажі як елемент реальності «Хто розлив сік? Це зробило тигреня Макс, воно заходило в гості» – щось подібне можна почути від дошкільняти, адже вигадані персонажі для них так само реальні, як і живі люди. Їм подобається жити у власному світі. Цінуйте уяву дитини та насолоджуйтесь цим етапом, розвивайте дитячу фантазію (і свою власну). Дорослі часто вважають, що важливо, аби все спиралось на реальність, але це не завжди має сенс. Світ дітей – це не тільки те, що є насправді. Вони вигадують, бо це інколи допомагає впоратися з реальним світом, з цими дорослими реаліями, які так складно контролювати. Якщо ви помітили, що дитина звинувачує уявного друга, запитайте про деталі. Так ви швидше дізнаєтесь правду. Разом з тим запитайте себе, чому малюк хоче, аби ви думали, що він цього не робив. Можливо, ви надто бурхливо реагуєте на різні ситуації? 

3. Бажання порадувати Діти часто брешуть, бо хочуть порадувати батьків. Якщо у них з’явиться відчуття, що сказане викликає позитивні емоції в оточуючих, то неправда вже не вважатиметься за чимось поганим. Вони часто роблять вибір на користь формування гарного враження зараз, забуваючи, що потім, коли брехня розкриється, ймовірніше за все буде покарання. Дитина робить це без злого умислу, бо хоче, щоб мама просто посміхнулась та сказала «дякую». З часом прийде розуміння, що така тактика не спрацьовує, тому потрібно відразу говорити правду, а ще краще – виконувати прохання.

 4. Страх від очікування наслідків Діти бояться бути покараними, тому брешуть. Страх стирає відчуття провини за сказану неправду. Особливо це актуально для родин, де практикують тілесне чи моральне покарання за провину. Діти, які бояться кари, скажуть усе, аби уникнути її. Підозрюючи щось неладне, просто скажіть: «Обіцяю, що не буду сердитися за поганий вчинок». І дотримуйтеся свого слова, адже дитина вам довіриться. Слухайте спокійно, запитайте, чому так трапилось, і допоможіть виправити ситуацію. Поясніть, що ви можете розлютитися на брехню, а не на помилку. Кращий спосіб позбавити дитину звички обманювати – підтримувати, коли вона говорить правду. 

 5. Усвідомлена брехня У певний момент періодична брехня може перетворитися на звичку. Дитина хоче надурити, її стосунки з оточуючими будуються на брехні. Основна причина такої поведінки – невдоволеність реальним життям та постійні побоювання реакції батьків (зазвичай малечу не хвалять у жодному випадку). Діти брешуть тому, що їх навчили, що вони погані. Найчастіше дитина бреше не тільки оточуючим, але й собі, і починає жити у власному вигаданому світі. У цьому випадку допоможе консультація сімейного психолога, бо потрібно, аби й батьки переглянули власну поведінку.

6. Бажання справити краще враження Діти брешуть, бо хочуть справити враження на інших. Наприклад, син розкаже друзям, що на змаганнях пробіг швидше за інших, а донька розкаже батькам, що з математики отримала 12 балів, правда, вчителька записала їх у свій блокнот, а не в щоденник. Часто це відбувається задля маскування невпевненості. Спроба бути краще за своїх однолітків може стати причиною відвертої брехні чи перебільшеної правди. Якщо ви спостерігаєте, що дитина бреше, аби справити враження на інших, попрацюйте над її самооцінкою. Та спершу поговоріть, до чого може призвести подібна поведінка. Також допоможіть налагодити контакт з однолітками без брехні. Хваліть за зусилля, а не за результат.
  Що можуть зробити батьки та вчителі 

 Передусім важливо зрозуміти причину брехні. Немає жорстких рекомендацій, які стануть панацеєю в усіх випадках, проте є загальні рекомендації: 

 1. Якщо це брехня через брак уваги, то можна не робити акценти на ситуації, а одразу перейти до нейтралізації першопричини проблеми. Починайте працювати над підвищенням самооцінки дитини, спілкуйтеся з нею, покажіть її значущість. 

2. Коли ситуація ускладнилась, але не є критичною, зробіть зауваження, типу: «Твоя розповідь звучить, наче казка. Може, ти розкажеш мені, що відбулося насправді?». У такий спосіб ви можете звернути увагу на поведінку дитини і спонукати її казати правду. 

 3. Серйозну проблему потрібно вирішувати більш радикально. Це актуально передусім для школярів старше 10 років. Дайте зрозуміти дитині, що брехня може призвести до поганих наслідків чи незначного покарання (не користуватися ґаджетами, не отримати частину кишенькових коштів тощо). Системна чи серйозна брехня тягне за собою більш серйозні покарання. 

 5. Влаштовуйте перевірку правдою. Якщо у класі трапилась якась оказія, і ви знаєте, хто винуватець, дайте можливість сказати правду, навіть якщо спершу була озвучена відверта брехня. Ефективно діє фраза: «Я вийду на 10 хвилин, а потім повернусь, аби озвучити те саме запитання. Якщо ви скажете правду, то проблем у вас не буде». 

 6. Налаштуйте дитину, нагадавши, що ніхто не ідеальний, всі помиляються. Але кожен може виправитися, зробивши вибір на користь правди. 

 7. Враховуйте особливості кожної дитини. Наприклад, учень з синдромом дефіциту уваги схильний до імпульсивних відповідей, які схожі на брехню. Дайте йому додатковий час, аби вони могли сформулювати нормальну відповідь. Така імпульсивність заважатиме і вдома, й у школі. Коли це стало перепоною навчанню, разом виробляйте повільніший темп роботи. 

 Також психологи рекомендують будувати довірливі відносини. Особливо актуально це у спілкуванні з підлітками. Чим старша дитина, тим гірші наслідки можуть бути у гіпотетичної брехні. Наприклад, ви знаєте, що ваш син чи донька пішли на день народження друга. І ви здогадуєтесь, що там буде алкоголь, хоча вас запевняли, що всі питимуть солодку воду. Уявіть, що підлітки пили спиртне і комусь стало погано, чи вони втрапили в халепу. У цій ситуації ви хотіли, аби дитина зателефонувала і попросила про допомогу, чи збрехала, лякаючись покарання? Побудова довірливих відносин вимагає часу, тому варто «починати з учора».

  Чого робити не варто Не називайте дитину брехуном, це жахлива помилка. Ця проста фраза може травмувати та мати погані наслідки. Якою б не була мотивація першої брехні, наступного разу в голові буде думка: «Мама все одно не повірить мені, навіщо говорити правду?». Це спричинить погіршення емоційного стану та може породити серйозні комплекси. Це основне правило. З будь-якою ситуацією можна впоратися, варто приділити більше уваги дитині, адже у кожної неправди є своя причина, і дорослі мають її знайти, аби у майбутньому таке не повторилось.

  Журнал «На Урок» Редакція

10 порад батькам. Як побудувати відносини з поколінням Z від дитячого сімейного психолога Світлана Ройз

Коли я питаю у підлітків, що найважливіше ви хотіли б донести до дорослих, відповідь така: вірте в нас. І не порівнюйте нас із собою

1. Пам’ятайте про те, що покоління 2000-х — це покоління більшої швидкості. У сприйнятті інформації, в діях, навіть в обмінних процесах. Хороша новина — ці діти вловлюють інформацію швидше, ніж ми навіть закінчимо речення. Вони здатні більш об'ємно підійти до рішення. Погана новина — їм нудно. Вони швидко перемикають увагу, і така «кліповість» не дає можливості сконцентруватися на чомусь одному. Пересичення інформацією викликає у них втому. Багатьом дітям, народженим після 2000 року, нецікаві мультфільми нашого дитинства, книги. Вони не відповідають їх темпоритму.

Цікаво, що ці діти не вписуються і в звичні вікові норми. Важливо пам’ятати, і це не норма взагалі, що середній вік першого перегляду порно — близько 8 років. У багатьох дівчаток місячні починаються в 9 років. Діти дозрівають раніше, а сексуальна енергія, неосвоєна, незрозуміла, але захоплива, перестимулює гормональну сферу. І поки що питання, що з цим робити.
2. Дітям цього покоління дістався світ з величезною кількістю віртуальних стимулів. Реальному світу все складніше конкурувати з віртуальним. Ми не можемо вилучити у дитини планшет, але важливо доповнювати його своєю близькістю і реальними заняттями творчістю, спортом. Велику частину інформації діти отримують з візуальних джерел, часто на шкоду іншим каналам сприйняття. За фактом — на шкоду стимулюванню інших відділів мозку. Тому чим більше дитина зможе торкатися, відчувати аромат, відчувати щільність, температуру, чим більше здійснювати рухів, тим більш інтегрованим, гармонійним буде її розвиток.
3. У дітей цього покоління частіше відбуваються панічні атаки і депресії. Вони живуть в дуже швидкому світі, в якому найважливіша навичка — адаптивність. Ми ні до чого не можемо заздалегідь підготуватися і підготувати їх. З одного боку, це покоління менше прив’язане до власності, до оформлення стосунків. З іншого — воно більш тривожне, і нам важливо своєю стабільністю допомогти їм хоча б в дитинстві спертися на нас. Наша присутність, наша стійкість створює для них відчуття безпеки.
4. З ними не проходить авторитарний стиль виховання. Це покоління дітей добре бачить різницю між авторитарністю і авторитетністю і йде за авторитетами. При цьому їм дійсно все одно, який у інших людей колір шкіри, з якої вони країни, яка їх сексуальна приналежність. Ера інтернету робить їх більш відкритими.

При величезній кількості зовнішніх контактів їм важлива наша близькість

5. Дітям 2000-х складніше даються навички самопідтримки і емпатії, їм дуже важлива близькість. У людському мозку є області, пов’язані з прихильністю, з близькістю. У цих частинах мозку активізуються рецептори окситоцину і вазопресину — біологічних речовин, які впливають на формування почуття безпеки, близькості і підтримки. Вони активізуються в досвіді ігр та емоційного контакту з дорослими. Завдяки їм в ранньому віці формуються навички самопідтримки. Опановуючи ними, дитина або підліток може впоратися зі складними ситуаціями.
Саме з цими частинами мозку пов’язане відчуття жертовності або, навпаки, впевненості в собі. Сучасне покоління часто позбавлене ігор з батьками, ігор у дворі, їх сьогодні замінюють профільним навчанням, де ці частини мозку не надто активні. Не активізуються вони і коли дитина спілкується в соцмережах. Тому нинішнє покоління дітей ще й дуже самотнє покоління. При величезній кількості зовнішніх контактів їм важлива наша близькість. Тому що близькість їм замінюють лайки, а любов — гордість від віртуального визнання. Це покоління більш нарцисичне. І часто ми самі їх до цього стимулюємо.
6. Ще одна риса народжених після 2000-х років — страх пропустити щось у віртуальному світі. Телефон стає продовженням їх тіла. Вони знімають блокування екрану — не для того, щоб відповісти на повідомлення, а щоб перевірити, чи не пропустили чого. Це ознака тривожності. Віртуальний світ пропонує безліч стимулів, з якими складно конкурувати реальному світу. А нам важливо допомогти їм утриматися в реальності.
7. Нове покоління батьків вже вміє любити, але не завжди вміє виховати. Нинішні батьки не знають, хто такий доктор Бенджамін Спок, яким зачитувалися їхні власні батьки. Їх уже не потрібно переконувати в тому, що бити дітей не можна. Батьки знають, що таке теорія уподобань, вони уважні до почуттів і потреб дітей. І це чудово. Але ми спостерігаємо і зворотний процес. Багато батьків так бояться зробити помилку, що не враховують, як дітям важливий баланс — чуйності, свободи і відчуття меж. А це загрожує відсутністю знань про те, як влаштований світ і відносини в ньому, нерозумінням своєї ролі і меж своїх можливостей і може призводити до невпевненості в собі, егоїзму та інфантилізації.

8. У дітей покоління 2000-х інакше проявляється поведінка в конфлікті. Сучасним батькам важливо дбати про свій авторитет для дитини, інакше їм доведеться спиратися на авторитарність, а це програшна стратегія. Це покоління гіперчутливе, і ці діти часто провокують, щоб ми виявили свої справжні почуття.
У них інші цінності. Якось знайомий підліток говорив: «Коли ми з подругою сидимо разом у кімнаті, батьки напружуються. Що ви завели зі своїм сексом! Для нас велика близькість, коли ми просто сидимо разом під пледом і дивимося серіал». Близькість — рідкість і цінність цього покоління.
9. У роботі з конфліктами підлітків і підлітків з дорослими ефективний метод ненасильницького спілкування. Важливо усвідомлювати, чого ж ми хочемо, не перекладати відповідальність за свої почуття на інших і вчитися без претензій доносити інформацію про свої потреби близьким. І важливе розуміння, що ознака дорослої людини — вміння зберігати терпіння і психологічну стійкість.
10. На відміну від дорослих, сучасні діти прямо говорять про свої потреби, і нам варто вчитися цьому у них. А їх, навпаки, навчити коректності та дбайливого ставлення до іншої людини. Нам важливо навчитися не боятися сильних емоцій дітей. Так, їх радість, гнів, страх можуть проявлятися більш яскраво, ніж у нас. Так само, як і глибокі запитання — про смерть, про любов — вони почнуть ставити раніше. Коли я питаю у підлітків, що найважливіше ви хотіли б донести до дорослих, відповідь така: вірте в нас. І не порівнюйте нас з собою, ми інші. Так, така відповідь могла бути в усі часи. Але вони дійсно відрізняються від нас.
Колонка опублікована в № 1 9 журналу Новое Время від 30 травня 2019 року.

Поради батькам до початку навчального року

МОЗ України проводить інформаційну кампанію “До школи” та повідомляє, як підготуватись до 1 вересня учням, батькам і освітянам, щоб наступний навчальний рік був виключно здоровим і корисним.
Отже, три основні пункти, які обов’язково треба врахувати ще до початку навчального року.

Як підготуватись до школи: шпаргалка для батьків

• Оберіть лікаря для дитини і пройдіть профілактичний огляд
  Якщо ви ще не обрали свого лікаря і не підписали декларацію з педіатром чи сімейним лікарем для дитини, то саме час це зробити! До свого лікаря ви завжди зможете звернутись як для діагностики і лікування, так і для профілактичних оглядів.
• Важливо перед школою пройти профогляд, щоби пересвідчитись, що зі здоров’ям дитини усе гаразд, отримати довідку для школи і корисні поради від вашого лікаря про профілактику хвороб у школі.
• Лікар вашої дитини за необхідності направить на вакцинацію, базові аналізи чи до вузьких спеціалістів (це не обов’язково, якщо немає медичних показань), і видасть необхідну для школи довідку. В довідці про  результати обов’язкового медичного профілактичного огляду лікар зазначить групу для занять фізичною культурою. А у разі, якщо дитина має певне захворювання, то за рішенням одного з батьків,  в цій довідці може бути зроблено відповідний запис.

Усі послуги у вашого педіатра чи сімейного лікаря – безоплатні для вас, їх оплачує Нацслужба здоров’я.

• Перевірте, чи є у дитини усі необхідні щеплення
  Календарем профілактичних щеплень визначає найоптимальніший час уведення вакцин для найефективнішого захисту дітей від інфекційних хвороб, тому надзвичайно важливо, щоб дитина отримувала свої щеплення вчасно. Перед початком навчального року надолужте усі пропущені щеплення.

Усі вакцини, що входять до Національного календаря щеплень, Україна закуповує за кошти державного бюджету, тобто для дітей вони є безоплатними. Це вакцини від 10  інфекційних хвороб: гепатиту В, туберкульозу, кору, паротиту, краснухи, дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту і хіб-інфекції. Усі вакцини необхідні для імунізації згідно з Календарем щеплень в країні є.

• Придбайте необхідні для школи речі
  А ви знали, що існують чіткі вимоги до шкільного одягу та приладдя? Наприклад, безпечний і якісний шкільний портфель має важити не більше 1 кг, мати ортопедичну спинку і світловідбивні елементи.

Загальна вага підручників із розрахунку на один навчальний день у комплекті з приладдям, не враховуючи вагу ранця, не має перевищувати:
I–II клас — 1,5–2,0 кг;
III–IV клас — 2,0–2,3 кг;
V–VI клас — 2,3–3,0 кг;
VII–VIII клас — 3,0–3,5 кг;
IХ–ХII клас — 3,5–4,5 кг.

• Шкільна форма має містити щонайменше на 50% натуральних волокон, а блузки і сорочки для дітей молодших і середніх класів мають бути виключно натуральними. Зверніть увагу, що шкільна форма не повинна обмежувати рухи дитини та має забезпечувати тепловий комфорт організму відповідно до сезону року.
• Подбайте про робоче місце дитини
  Щоби зберегти здоров’я дитини, дуже важливо, щоб вона вчилася у сприятливих умовах. Тут мають значення багато умов – від висоти парти і розміру шрифту у підручнику до освітлення.
• Привчіть дитину дотримуватись гігієни
  Мити руки перед їжею і після туалету – найпростіше правило, яке захистить вашу дитину від десятка хвороб.
• Налаштуйтесь психологічно
  Психологічний комфорт дуже важливий як для дітей, так і для батьків. У наступних публікаціях ми детально розкажемо, як зустріти 1 вересня без стресу і паніки, про що обов’язково треба говорити з дітьми перед школою і як зберегти психологічний баланс батькам. Крім того, ми будемо писати про булінг – як визначити, чи не цькують вашу дитину у школі і чи вона не цькує інших.

Зберігайте спокій і готуйтесь до школи!