«Ми різні – в цьому наше багатство, ми разом – в цьому наша сила»

середа, 26 лютого 2020 р.

100 запитань дитині, на які їй буде цікаво відповідати, які дадуть батькам купу нової інформації і змусять задуматися

Звідки ці ідеї? З блогу не стільки про школу, скільки про дитинство у кожному з нас, дитячі відкриття, радощі та тривоги. А ще — про різноманітні хобі та творчі заняття. Авторки блогу — дві канадські вчительки Елізабет Еванс. Так-так, вони повні тезки, вийшли заміж за братів, кожна — мама двох діточок.
Вчительки попереджають: з відповідями не буде просто. Вони можуть бути несподіваними або ж ви натрапите на мовчання. Приміром, 10-річний син однієї з авторок Саймон на запитання «Які 10 найкращих / найкрутіших / найулюбленіших речей, які ти робив за свої 10 років?», відповів «№10: Відеоігри 9: Відеоігри 8: Відеоігри 7 ».
«Не та відповідь, на яку я сподівалася», — пише блогерка. Але за два дні потому хлопчик сказав, що поміркував, — і це призвело до «найсолодших розмов про канікули, табори та вулкани».

Розмова не відбулася, коли і як планувала мама, але все-таки сталася.
Якщо хоча б кілька питань спрацюють і допоможуть вам з дитиною більше пізнати одне одного, є сенс ризикнути, вважають дві Елізабет Еванс.
1. Ненудні запитання замість «Як минув твій день?»
Яка подія сьогодні була найцікавіша?
Що нового ти дізнався за день?
Що змусило тебе усміхнутися сьогодні?
Хто зробив що-небудь смішне, веселе, дурне?
Що здивувало тебе сьогодні?
Чи допоміг ти кому-небудь?
Хто-небудь зробив щось хороше для тебе?
Ти сьогодні пишався собою? Через що?
Тобі було сумно?
Що сьогодні було складним або незрозумілим для тебе?
У що ти грався сьогодні зі своїми друзями?
З ким ти сидів сьогодні за обідом?
З ким із однокласників ти хочеш дружити, але поки не дружиш?
Хто з твоїх однокласників твоя повна протилежність?
Хто з виховательок або вчительок тобі подобається найбільше? А хто не дуже?
Якби ти на один день став вчителем, чого б ти навчив своїх однокласників?
Що-небудь тебе роздратувало?
Хто-небудь в цей день вчинив з тобою несправедливо?
Чи було щось, що тебе збентежило?
З чим ти був не згоден сьогодні?
Якби сьогоднішній день можна було прожити ще раз, що б ти зробив по-іншому?
Що тобі не вдалося цього тижня? А що вдалося?
2. Запитання, що розвивають фантазію
Якби з неба йшов дощ із їжі, то нехай що б це було?
На якій тварині ти хотів би покататися: на слоні чи на жирафі?
Якби ти міг перейменувати кольори, як би ти їх назвав?
Якби наша кішка вміла розмовляти, що вона сказала б?
Якби ти міг поставити запитання будь-якій дикій тварині, що ти запитав би?
Якби у тебе була своя печера, що було б усередині?
З чого можна побудувати стіну, яку неможливо зруйнувати?
Яка тварина могла б добре керувати автомобілем?
Яких винаходів не вистачає світові?
Що було б, якби машина часу існувала?
Як був би влаштований світ, якби люди не придумали гроші?
Якби у тебе була чарівна паличка, які три бажання ти загадав би?
3. Запитання про дитину
Які п’ять слів описують тебе найкраще?
Що тобі подобається в собі? А що ні?
Якби ти міг щось змінити в собі, що це було б?
Якби на один день можна було стати кимось іншим, ким би ти став?
Якби ти був супергероєм, якою силою ти володів би?
Якби ти міг поїхати куди завгодно, куди ти поїхав би?
Які звуки тобі подобаються?
Чого дорослі про тебе не розуміють?
Яким був найкращий комплімент, який тобі коли-небудь говорили?
Яке заняття робить тебе щасливим?
Яке свято ти любиш найбільше?
Як ти дбаєш про інших людей?
Що викликає в тебе ніжність?
Що ти відчуваєш, коли я обіймаю тебе?
Від чого ти можеш заплакати?
Що змушує тебе злитися?
Що тебе лякає?
Що б ти більше хотів вміти: літати, як птах, або плавати, як риба?
Якби у тебе був мільйон доларів, на що б ти його витратив?
Якби у тебе було достатньо грошей, щоб не працювати, ти б працював чи ні?
Якби ти відкрив власний магазин, що б там продавалося?
Якби ти писав книгу, про що вона була б?
Тобі подобається що-небудь дарувати іншим людям?
Яким був би твій ідеальний день?
Що ти вмієш робити такого, чого міг би навчити інших?
Що ще ти хотів би навчитися?
Яким був найщасливіший / найсумніший момент у твоєму житті?
З усіх речей, які ти знаєш, що буде найнеобхіднішим в дорослому житті?
Якби ти міг подорожувати в часі і побачив себе три роки тому, яку пораду ти собі дав би?
Чим ти найбільше пишаєшся в житті?
Хто з твоїх друзів тобі подобається найбільше? Чому?
Що ти будеш робити, якщо хтось назве тебе негарним словом?
Якби ти зараз виріс і став знаменитим, в чому б ти прославився?
Чим ти можеш допомогти комусь вже сьогодні?
Якби ти міг провести один день з якоюсь людиною, хто б це був і що б ви робили?
4. Запитання про життя і світобудову
Що робить людину розумною?
Як ти думаєш, що відчувають інші люди?
Навіщо ходити в школу?
Яким буде життя в майбутньому?
Що б ти змінив в цьому світі, якби міг?
Чи легко бути дитиною? А дорослим?
Як дізнатися, що ти вже подорослішав?
Дитина повинна поважати всіх дорослих?
Чи потрібно завжди слухатися батьків?
Чи можна карати дітей?
Чи має право людина вкрасти їжу, якщо вмирає від голоду?
Чи можна завжди робити те, що хочеться?
Навіщо люди обманюють?
Чи можна завжди говорити все, що думаєш?
Чому люди розлучаються?
Чому люди сваряться, хіба не можна обговорити все спокійно?
Чому дорослі мало усміхаються?
Чому люди курять, якщо це шкідливо?
Що таке поганий і гарний настрій?
Що треба робити в старості?
Що таке душа і де вона розташована?
Що таке любов?
Як зрозуміти, що хтось тебе любить?
Чи може любов тривати вічно?
Що таке щастя?
Чи можна завжди бути щасливим і ніколи не сумувати?
Чи можна бути щасливим без грошей?
Чому багаті люди не діляться грошима з бідними?
Усі люди рівні?
Чи можна вважати світ прекрасним, якщо в ньому є війни і голод?
Чи можна обійтися без воєн?
Чи є користь від проблем і труднощів?
Чи можна відповісти грубістю людині, яка груба з тобою, чи потрібно залишатися ввічливим?
Чи можна заздрити?
Для чого потрібно мистецтво?
Хто визначає, що красиво, а що ні?
Чи потрібно приймати свою зовнішність такою, яка вона є?
Якби можна було видати закон, якому всі на світі повинні підкорятися, яким би він був?
Чи можемо ми міняти свою долю, чи вона вже визначена?
Для чого ми живемо?
25 способів запитати підлітка про його шкільний день
Елізабет та Елізабет Еванс, дізнавшись, що їхні творчі запитання замість «Як справи у школі» користуються популярністю, склали ще один перелік. Якщо попередні 100 питань стосувалися, перш за все, учнів початкової школи, ці — для тінейджерів. Вони вже не будуть так щиро розповідати про почуття, до багатьох тем можуть поставитися зі скепсисом. Але, на думку блогерок, з цих питань краще починати розмову, ніж з набридлого «Які оцінки ти отримав?».
  • ·         Де тобі подобається гуляти на території школи? (Клас, стадіон, бібліотека, кафе, тощо).
  • ·         Куди ти за власним бажанням ніколи не ходиш?
  • ·         Чого у школі не вистачає? Що б ти прибрав зі школи?
  • ·         Якби ти був вчителем вашої школи, у якому класі ти б викладав? 
  •     Який клас найтяжчий для педагогів?
  • ·         Яка найбільш крута річ, яку ти сьогодні бачив?
  • ·         Чому ти навчився сьогодні?
  • ·         Який фільм нагадує твій сьогоднішній день?
  • ·         Що цікавого ви сьогодні робили на перерві?
  • ·         Що ти зміг зробити краще, ніж раніше?
  • ·         Який урок тобі сподобався найбільше, а який — найменше?
  • ·         Яку б ти обрав музику, щоб вона грала у школі у гучномовцях?
  • ·         Якби ти читав вчительські думки, про що хотів би дізнатися? Думок про що саме ти не хотів би знати нізащо?
  • ·         Якби про твій сьогоднішній день склали пісню, якою б вона була?
  • ·         З ким тобі подобається працювати на уроці? З ким — ні?
  • ·         Чого тобі слід більше робити у школі? Чого менше?
  • ·         Які три речі, про які розповідали сьогодні однолітки, ти запам’ятав?
  • ·         На яке запитання однокласників ти не став відповідати сьогодні? (або відповів)
  • ·         Якби інопланетяни прилетіли до вашої школи, що б вони захотіли забрати з собою?
  • ·         Хто тобі сьогодні допоміг? Кому допоміг ти?
  • ·         Якби ти став невидимкою, що б ти робив у школі?
  • ·         Якої частини дня ти чекаєш з нетерпінням? Якої — боїшся?
  • ·         Що б ти хотів змінити у шкільному обіді?
  • ·         Якби в тебе був лише один урок на день, який предмет ти б обрав?
  • ·         Хто з твоїх однокласників може стати Президентом, мільйонером, хуліганом, актором, детективом?
  • ·         Якби цей день був емоцією, яка б вона була?
  • ·         Що про ваш клас, на твою думку, говорять вчителі в учительській?



·        


Переклад Слави Ярошевич
Джерело: https://osvitoria.media

середа, 19 лютого 2020 р.

Шкільний булінг як соціально - психологічний феномен

Діти  та  підлітки  є  найбільш вразливою категорією, вони соціалізуються, формують власну систему сприйняття світу, систему цінностей та пріоритетів, навчаються різним моделям поведінки, і, на жаль, булінг стає однією з таких моделей.
Булінг лише в меншості випадків є фізичним насиллям, а більш розповсюдженим знущанням,яке відбувається між дітьми, є вербальне приниження та різного роду образи, а також виключення з референтної групи, неприйняття та ізоляція,розповсюдження неправдивих чуток та  інша поведінка, яка тим чи  іншим шляхом завдає шкоди потерпілому. Усі ці різноманітні дії приводять до приниження потерпілого та отримання кривдником задоволення від цього, і цикл насильства не обривається, а лише набирає обертів. Це ще раз доводить необхідність зовнішнього втручання в таке коло.
Булінг (від англtobully — задиратися, знущатися, змушувати погрозами) — повторювані, свідомі,навмисні та обдумані дії з наміром нашкодити, викликати страх шляхом погрози подальшою агресією. Усі дії, попри  їх різноманіття, мають спільні риси:
1)                дисбаланс влади, тобто кривдник та жертва обов’язково різні за соціальним статусом, фізичною чи психологічною адаптованістю до середовища, різної статі, раси, релігії,сексуальної орієнтації тощо;
2)                намір нашкодити, тобто кривдник навмисно викликає емоційний або фізичний біль у потерпілого, насолоджується спостерігаючи;
3) погроза подальшої агресії, тобто кривдник і жертва розуміють, що це не перший і не останній випадок знущання .
Суть булінгу вбачають все-таки не в самій агресії або злості кривдника, а в презирстві, зневазі — сильному почутті відрази до покірливого, того, хто ніби не заслуговує на повагу. Це дозволяє кривдникам шкодити без почуття провини, співчуття чи емпатії. Кривдник надає собі привілеї домінантності, контролю, права виключення таізоляції жертв. Під поняття «булінг» не підпадають братерське суперництво серед однолітків або  імпульсивні агресивні дії потерпілих у відповідь на напад кривдника, які за суттю є спонтанні, недискримінаційні та з невизначеною жертвою.
З  іншого боку,булінг не включає кримінальні дії, які починалися як конфлікт та розвинулися, тобто серйозне фізичне насильство, погрози такого насильства, напади зі зброєю, вандалізм та інше не є булінгом.
Також значну роль у процесі булінгу відіграють спостерігачі, яких за дослідженнями 88% від усіх дітей: частина з них долучається до кривдника, інша, аудиторія, підбурює його до подальшого знущання, і лише від 10 до 20% намагаються якось допомогти, коли над кимось знущаються.
Види шкільного булінгу.
Види булінгу можна об’єднати в групи вербального, фізичного та емоційного (соціального) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.
70% знущань відбувається вербально: принизливі обзивання, дошкуляння, жорстока критика, плямування репутації, висміювання, агресивні зауваження, записки з погрозами застосування насилля, поширення неправдивих обвинувачень, ворожих чуток та пліток. Нажаль, кривдник часто залишається непоміченим та непокараним, однак образи не залишаються безслідними для «об’єкта» приниження.
Фізичне  насильство  найбільш  помітне, однак складає менше третини випадків булінгу (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, ляпаси, пошкодження та знищення одягу та особистих речей жертви, а також погляди, жести, образливі рухи тіла та міміки обличчя).
Найскладніше  зовні  помітити  емоційне (соціальне)  знущання —  систематичне  приниження почуття гідності потерпілого шляхом ігнорування,  ізоляції, уникання, виключення.
Жертви можуть  і не знати про чутки, що про них ходять, однак страждати від їх наслідків. Ці методи частіше  використовуються дівчатами для навмисного відчуження жертви або руйнування дружніх стосунків. Маніпуляції, залякування, шантаж — це та зброя, яку застосовують до жертви з метою  її соціального виключення. Кривдник витрачає багато енергії для підтримки своєї позиції, статусу, влади, контролю і ніяк не для побудови дружніх стосунків.
Необхідно окремо виділити знущання на сексуальному та расистському підґрунті. Як свідчать дослідження, 85% дівчат та 76% хлопців зазнають сексуального булінгу. Він стосується процесу статевого дозрівання (випередження чи запізнення), сексуальної орієнтації тощо та фактично поєднує в собі всі види булінгу: вербальні (погрози сексуального насильства, жарти, принизливі коментарі щодо сексуальної активності жертви), фізичні (торкання, обійми сексуального характеру, смикання нижньої білизни, сексуальні напади) та емоційні приниження (поширення чуток, написання поміток сексуального характеру, наприклад, в роздягальнях, вульгарні жести та «сканування» тіла). Приниження, пов’язані з расою чи національністю, існують в кліматі наявної дискримінації групи людей, де відмінності сприймаються негативно, а принципи гуманної толерантної поведінки не вітаються. Спочатку в дітей виникають стереотипи, узагальнені уявлення щодо груп з певними особливостями, потім розвивається почуття щодо них — упередження, а далі — дискримінація, безпосередня дія, яка принижуватиме того, стосовно кого існують стереотипи та упередження.
Інтернет та сучасні технології — вільний простір для кібер-булінгу. Діти створюють веб сторінки та сайти, де можуть вільно спілкуватися, коментувати, ображаючи інших, поширювати плітки, фотографії особистого характеру та іншу інформацію; також кривдники відсилають електронні листи та повідомлення своїм жертвам, у яких їх всіляко принижують. У такому просторі не існує жодних захисних для жертви бар’єрів — ані часових, ані просторових, тому швидко, лише натисканням  кнопки,  образлива  інформація поширюється серед тисяч людей.
Опис учасників шкільного булінгу та їх типи.
У процесі булінгу традиційно виділяють кривдника, жертву та спостерігачів.
Характеризуючи  кривдника  як  учасника процесу булінгу, виділяють ряд типів поведінки:
1)Перший з них: дитина зазвичай поводить себе в соціально прийнятний спосіб, піклується про інших, має непогані успіхи в навчанні. Однак іноді поводиться непередбачувано, нехарактерно, принижує  інших учнів, хоча й схильна бути відповідальною та піддається вихованню. Коли така дитина дражниться, що частіше стосується дітей не з кола її друзів, то це схоже на справляння враження на певних учнів.
2) Інший тип кривдника: дитина приваблива, не відчуває браку матеріальних речей, має непогані оцінки, друзів, гарні лідерські якості, але знущається з  інших — ніби випадає зі звичайних стереотипів. Це пояснюється тим, що не завжди враження про дитину співпадають з тим, якою вона є насправді, адже багатьом дітям важко справлятися зі своїм персональним розвитком та самоповагою, а тим паче з очікуваннями, що покладають на них батьки та  інші люди. Вони ніби вдягають маску хороброї дитини.
3) Наступний «статусний» тип кривдника проявляється у показовості булінгу, намаганні завжди бути на «сцені», завоювати аудиторію спостерігачів, їхні лестощі та підлабузництво. Вони поєднують різні види булінгу та вчиняють їх над у чомусь слабкішими, молодшими або тими, кого так чи інакше недолюблюють. Вони вважають, що їм надано права та повноваження для знущання, та почувають себе добре, поки відчувають владу та перевагу над іншими.
4) Тип кривдника «у повному озброєнні» має стійкі наміри чинити булінг, особливо в разі відсутності сторонніх поглядів, у той же час намагається ввести в оману та всіляко привабити інших, зокрема дорослих. Вони занурюють свої почуття настільки глибоко, що самим їм стає важко їх ідентифікувати. Досить часто добре розуміють стан  іншої людини  та  вміють  користуватися цим, помічають вразливі сторони потенційної жертви.
5)  І останній  тип:  імпульсивно-агресивні кривдники, які мають слабкі соціальні навички, абсолютно непередбачувані, агресивні реакції навіть на слабку провокативну поведінку, звинувачують інших, а головне, часто мають проблеми у розвитку, зокрема зі здатністю до навчання.
У сучасній літературі також розрізняють два типи групи, у які об’єднуються кривдники:
1) Перший — це група друзів, які колективно поводяться так, як ніколи б не поводилися поодинці, стосовно тих, кого вони хочуть виключити або зробити «цапом-відбувайлом». Вони усвідомлюють свій негативний вплив на потерпілого та біль, що йому завдають.
2) Другий  тип — це «банда кривдників», яка є  стратегічним об’єднанням  задля досягнення влади, контролю, підкорення та переваги. Вступаючи в групу на початку для почуття поваги та захисту, потім учасники стають настільки прив’язаними до групи, що нехтують власним життям та потребами, не помічають усіх наслідків своїх дій.
Виділяють кілька типів жертв залежно від реакції на булінг. По-перше, пасивна жертва, схвильована та незахищена, реагує на знущання плачем, відступає, уникає кривдника, стає «тихою», а така її реакція фактично є винагородою для кривдника, тому цикл насильства продовжується. Вважається, що переважна кількість жертв належить саме до цього типу. По-друге, «провокативна» жертва: вона викликає роздратування, привертає увагу кривдників  і однолітків, досягає певного контролю над ситуацією, реагує з проявами як агресивності, так  і стурбованості, схвильованості, вона більш схильна протистояти булінгу, у той час як пасивна жертва уникає або погоджується зі своїми нападниками. Обидва типи менш здатні контролювати свої емоції та сповіщають кривдників про те, що можуть стати легкими «мішенями». Дослідники також виділяють  і хронічних жертв булінгу, які зазнають знущання кілька разів на тиждень, їх 6–10% від дітей шкільного віку. Вони схильні повертатися до кривдників задля продовження встановленого зв’язку, що  ініціює новий цикл насилля. Хронічні жертви залишаються такими навіть у разі зміни школи, місця проживання, а також часто приходять до самогубства як єдиного можливого варіанту вирішення ситуації, що склалася.  Деякі дослідники виділяють також жертв-кривдників  і підкреслюють у них більшу порівняно з  іншими жертвами чи кривдниками вірогідність ментального зриву та проблем у розвитку.
Залежно від ступеня прихильності до кривдника виділяють такі типи груп спостерігачів (починаючи з найбільш наближеного до нього):
1)  група, наближена до кривдника: послідовники (активно беруть участь у булінгу, але не починають його) — прихильники, пасивні кривдники (підтримують знущання, але не беруть активної участі) — пасивні прихильники, потенційні кривдники (полюбляють спостерігати за булінгом, але не показують відкритої підтримки);
2) група задіяних спостерігачів («це не моя справа») не залучається до жодної сторони, не проявляє ані підтримки, ані схвалення;
3) групі потенційних захисників булінг не подобається, і вони вважають, що мають його спинити, але не роблять нічого;
4) група захисників жертви обурена знущанням та допомагає або намагається допомогти потерпілому.
Список використаних джерел
ПАМ’ЯТКА «КРОКИ ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГА З УЧНЕМ»
Крок 1.
Об’єктивний опис поведінки дитини
   Це означає уміння:
ü Збирати та точно формулювати факти.
ü Уникати суб’єктивних оцінок.
ü Складати конкретний, а не загальний опис того, де, коли, як часто та що конкретно робив учень. Слова: «завжди», «ніколи», «нічого», «весь час» не можуть фігурувати в об’єктивному описі поведінки.
Крок 2.
Розуміння мотиву «поганої» поведінки
      Порушник дисципліни не усвідомлює. Що за цим порушенням стоїть одна із чотирьох цілей:
·        привернення уваги;
·        бажання влади;
·        помста;
·        уникання невдачі.
      Привернення уваги – деякі учні обирають «погану поведінку», щоб отримати особливу увагу вчителя. Вони весь час хочуть бути у центрі уваги, тим самим не даючи учителю проводити урок, а дітям – розуміти вчителя.
         Бажання влади– деякі учні «погано» ведуть себе, тому що для них важливо бути головним. Вони намагаються встановити свою владу над учителем, над усім класом. Своєю поведінкою вони фактично кажуть: «Ти мені нічого не зробиш» та руйнують тим самим встановлений класний порядок.
          Помста. Для деяких учнів головною метою їх присутності у класі стає помста за реальну або надуману образу. Мститися вони можуть як учителеві, так і комусь із дітей або усьому світові.
         Уникання невдачі – деякі учні так бояться повторити свою поразку, невдачу, що обирають стратегію нічого не робити. Їм здається, що вони не відповідають вимогам учителів, батьків та своїм власним надмірно завищеним вимогам. Вони мріють, щоб всі залишили їх у спокої, та залишаються в ізоляції, неприступні та «непробивні» ніякими методичними хитрощами педагога.
Крок 3.
Вибір техніки педагогічного втручання для екстреного припинення  «витівки» на уроці
Обираючи те чи інше педагогічне втручання, пам’ятайте, що суть справжнього педагогічного впливу – не покарання. Педагогічний вплив переслідує дві мети: зупинити неприйнятну поведінку у той момент, коли вона має місце, та вплинути на вибір учнем більш прийнятної поведінки у майбутньому.
         Вплив повинен бути швидким (не означає імпульсивним, спонтанним, агресивним. Має зупинити проступок тут і зараз) та правильним (враховує справжню ціль «поганої» поведінки дитини див. Крок 2). Вплив повинен бути неминучим, обов’язковим. Це означає, що учитель повинен видавати відповідну реакцію щоразу, коли учень здійснив проступок.
Крок 4.
Розробка стратегії підтримки учня для підвищення його самооцінки
           Самоповага школяра формується, коли він:
         відчуває свою здатність у навчальній діяльності (інтелектуальну);
         вибудовує та підтримує прийнятні стосунки з учителем та однокласниками або має хоча б якісь стосунки;
         привносить свій особистий вклад в життя класу то школи.
         Змінивши свою традиційну поведінку підтримкою, учитель змінює свою установку стосовно учня. Тепер він очікує від учня гарних вчинків та помічає його гарні вчинки. Оскільки відношення педагога до учня стає позитивним, змінюється і відношення учня до вчителя. Ріст його самоповаги приємно здивує вас; просто дитина почне отримувати те, що їй необхідно, нормальними прийнятними способами.
Джерело:https://yandex.ua/search/?lr=960&msid=1490778453.85076.22872.15922&text




Комментариев нет:

Отправить комментарий


понеділок, 17 лютого 2020 р.

До уваги батьків: штраф за образу вчителя – 5100 грн!

       У Верховній Раді України зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення захисту педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників» № 2279. Про це свідчать дані на парламентському інтернет-порталі.
З метою посилення законодавчого захисту педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників від погроз, образ, переслідування, фізичного насильства пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 54 та ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту», щоб передбачити додаткові гарантії поваги до особистості, честі та гідності, справедливого і шанобливого ставлення до педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників з боку учасників освітнього процесу та інших осіб.
     Також пропонується доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення новими статтями:
       • ст. 173-5, якою передбачити адміністративну відповідальність за вчинення образи, тобто умисного приниження честі і гідності особи, виражене в непристойній формі, переслідування, психічного чи фізичного насильства, а рівно погрози його застосування, стосовно педагогічного, науково-педагогічного або наукового працівника та передбачити покарання у вигляді накладення штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
       • ст. 179-1, якою передбачити адміністративну відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у закладах освіти та передбачити покарання у вигляді накладення штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

середа, 12 лютого 2020 р.

ДІЯ. ЦИФРОВА ОСВІТА. Серіал для батьків «Безпека дітей в інтернеті»

https://osvita.diia.gov.ua/courses/serial-dlya-batkiv-onlayn-bezpeka-ditey

Дізнайтесь, як уберегти дітей онлайн від шкідливих матеріалів, кібербулінгу, суїцидальних Інтернет-спілок, сексуального насильства.

Категорія: Для новачків
Тривалість серії: 8-10 хвилин
Кількість серій: 11

вівторок, 11 лютого 2020 р.

День безпечного Інтернету 2020

Година спілкування «Безпечна мандрівка Інтернет-лісом» 2А, 3А, 3В класи (Шкворець Л.Д.).

Конкурс на платформі «Всеосвіта» «Основи кібербезпеки» учні 2В, 4Б, 4В класів (Марієнко Л.М., Шкворець Л.Д.)
Участь у роботі цифрової майстерні з інформаційної безпекив рамках заходу “Цифрова година” (Digital Homeroom), присвяченого Дню безпечного Інтернету (Марієнко Л.М., Шкворець Л.Д.)




  

субота, 4 січня 2020 р.

Захистимо дітей в інтернеті: Україна отримала рекомендації від міжнародних експертів

Відтепер захисту дітей в інтернеті приділятиметься пильна увага: про це повідомила заступниця Міністра цифрової трансформації з питань євроінтеграції Валерія Іонан. Уже 21 січня 2020 року стартує онлайн-курс для батьків на тему безпеки дітей в інтернеті. Також розпочалася робота над створенням Національної концепції «Безпечний Інтернет для дітей».
Загалом кілька останніх місяців були напрочуд активними. Україна взяла участь у Глобальному саміті проти сексуальної експлуатації дітей онлайн, проводилися перші тематичні конференції, а також – перше глобальне всеукраїнське дослідження (Офіс Уповноваженого Президента з прав дитини спільно з Міжнародним союзом електрозв’язку). Було опитано 11 000 респондентів, результати опитування свідчать, що:
  • 67% дітей бачили в інтернеті те, що їх засмучувало;
  • 24% батьків зазначають, що їхні діти стикалися з проблемами в інтернеті;
  • 30% дітей зізнались, що готові зустрітися з людиною, з якою вони познайомилися онлайн;
  • 85% батьків не знають, куди можна сповістити про відповідну проблему.
Тепер під егідою Мінцифри та Офісу уповноваженого президента з прав дитини та за підтримки Міжнародного союзу електрозв’язку та Британського посольства відбулася конференція «Безпечний Інтернет для кожної дитини»«Безпечний Інтернет для кожної дитини».
Законрдонні експерти Девід Райт та Борис Радановіч надали загальні рекомендації, завдяки яким інтернет перетвориться на безпечний для дітей простір. Основними є:
  1. Створення національної координаційної ради з питань безпечного інтернету для кожної дитини.
  2. Доповнення українського законодавства нормами щодо перегляду та зберігання матеріалів, що зображують сексуальне насильство над дітьми, введення до законодаства понять кібер-грумінг та кібер-булінг.
  3. Впровадження рекомендаці1 Ради Європи щодо захисту дітей від сексуального насильства в інтернеті;
  4. Запровадження механізму звітності стосовно матеріалів, що містять сексуальне насильство над дітьми, в інтернеті.
  5. Створення процедури безпечного підбору працівників, що перебувають у контакті із дітьми.
  6. Створення Українського центу безпечного інтернету.
  7. Запровадження інструментів батьківського контролю в інтернеті.
  8. Забезпечення безпечного доступу до публічного, зокрема шкільного Wi-Fi;
  9. Посилення міжнародної співпраці з правозахисними організаціями, сектором IT та інше.
  10. Реалізація комплекснго науково-дослідницького проєкту на тему рівня захищеності дітей в інтернеті.
  11. Посилення навчання для освітян із питань безпеки дітей в інтернеті.
  12. Підвищення обізнаністі щодо норм законодавства.
Під час конференції була презентувана модель WeProtect та можливості сертифікату ICPC – проєкту, розробленого за спільною ініціативою Національної Агенції з боротьби зі злочинністю та ACRO. Його мета – захистити дітей від злочинців, які виїжджають закордон, аби зловживати доступом до беззахисних дітей за допомогою роботи або волонтерства. Ден Лескі-Херд та Ніколла Булл поділилися з присутніми досвідом Великої Британії у боротьбі із загрозами та мігруючими правопорушниками, які чинять злочини сексуального характеру проти дітей.
«Питання безпечного інтернету можна вирішити лише у тісній співпраці між центральними органами виконавчої влади, громадськими організаціями та представниками Інтернет, телеком та IT індустрії. Водночас злочини проти дітей в інтернеті не мають державних кордонів, тому міжнародна співпраця вкрай важлива».

Анастасія Дьякова, координаторка програм
із захисту дітей від насильства з Офісу Уповноваженого Президента з прав дитини.

четвер, 2 січня 2020 р.

Агресія та конфлікти в школі: що робити вчителю

Директорка «Фонду Максима Степанова» та лідерка проєкту безкоштовної онлайн-консультації вчителів «Прошколу» Юлія Бровінська розповідає, чому в школах виникають конфлікти і як їх варто вирішувати.
Команда проєкту «Прошколу» провела соціологічне дослідження й опитала понад 2500 вчителів. Виявилося, що аж 96% вчителів потребують юридичної підтримки. І лише 61% з опитуваних знають свої права досконало. Щотижня команда проєкту «Прошколу» отримують біля 60 запитів від українських учителів із проханням допомогти у вирішенні конфліктних ситуацій. Також частими є і такі запитання: як налагодити спілкування з батьками? Як примирити між собою учнів та їх батьків? Як запобігати та вирішувати конфлікти у школі? Відповіді на ці питання шукайте далі у матеріалі.

Чому взагалі виникають конфлікти?

Неуважне сприйняття. Дуже часто ми трактуємо дії інших людей, орієнтуючись лише на власний досвід. Чи ловили ви себе колись на тому, що неуважно слухаєте інших? Як раз через неуважність люди схильні часто неправильно трактувати деталі й заочно ставити штампи «він поганий учитель» або «нетямуща мати». Потрібно зважати на те, що кожна людина має свій характер, і нам усім варто вчитися чути один одного.
Неготовність до спілкування. Часто при спілкуванні батьків та вчителів одна зі сторін, або ж обидві відразу, не готові слухати один одного. Наприклад, учитель роздратований і незадоволений, що дитина зірвала заняття, або батьки вважають, що їхню дитину оцінюють суб’єктивно. Спробуйте зрозуміти причини своєї неготовності розмовляти на тему та причини батьків. Можливо, варто взяти час для того, щоб заспокоїтися, і вже потім спробувати обговорити тему.
Страх змін та упереджені висновки. Трапляються випадки, коли для батьків їхня дитина найкраща, найввічливіша й найрозумніша, не зважаючи ні на що. Через це батьки учнів можуть занадто емоційно реагувати на будь-які зауваження щодо їхньої дитини. Або ж подивімося на протилежну ситуацію, коли вчителю може не подобатися, що його роботу критикують. Упередженість і неприйняття стосуються людей, які не схильні до сприйняття критики. Завжди намагайтеся зрозуміти, чому людина має до вас претензії і як ви разом можете владнати ситуацію.

Як уникнути конфлікту між учителем та батьками?

Навчіться слухати. Для запобігання або мирного розв’язання конфлікту важливо уважно вислухати те, що хоче донести до вас інша людина. Всебічне розуміння ситуації дозволить запобігти надмірним емоційним реакціям. До того ж, не варто казати людині, яка проявляє агресію, щось на кшталт «Ви гарячкуєте, насправді ніякої проблеми немає!» Краще сказати: «Тепер мені краще видно, як ви сприймаєте те, що сталося. Давайте разом подумаємо, як можна вирішити ситуацію, що склалася».
Будьте виваженими. Якщо у батьків або ж у вчителів з’явилася причина для незадоволення, не варто одразу кидатися звинуваченнями чи вимагати зробити саме так, як хочете ви. Потрібно трохи охолонути та спокійно обговорити ситуацію, що склалася. Як зазначалося вище, часто причиною конфліктів є непорозуміння, особливо, коли сильні емоції не дають побачити суть суперечки.
Будьте партнерами. Найголовніше, про що батьки й вчителі мають пам’ятати — це однакова мета: виховання, навчання і захист дітей. Не допускайте системного замовчування проблем у школі як з боку вчителів, так і з боку батьків. У більшості випадків будь-який яскраво виражений конфлікт у школі є ознакою того, що між його учасниками вже давно ускладнені стосунки. До прикладу, Естонія відома своїм інноваційним підходом то врегулювання конфліктів. У країні успішно діє фінська антибулінгова програма KIVA — інструкція та план дій, які попереджають та зупиняють конфлікти. Усі вчителі знайомляться із правилами, як діяти та поводити себе у випадках бійок, сутичок, цькувань. Саме тому в школах Естонії, особливо у Таллінні, майже не буває конфліктів, адже одна з базових основ освіти – педагогіка партнерства.

Як вчителю працювати з наявними конфліктами у класі?

Будьте дипломатом-посередником між батьками. Якщо у класі конфліктують батьки учнів — станьте людиною, яка допоможе розв’язати проблему. Поговоріть окремо з батьками, вислухайте їх позицію. Спробуйте зрозуміти, чого насправді вони хочуть, допоможіть їм знайти рішення спочатку порізно, і тільки потім батьків можна зібрати разом для бесіди. Пам’ятайте, що розмова має бути стриманою, уникайте образливих висловлювань. Батьки дитини, що проявляє агресію, і так у складному становищі, надмірний тиск може змусити їх захищатися, а не знайти рішення. Спершу треба їх уважно вислухати: можливо, у родини виникли серйозні проблеми, і їм потрібна допомога. У жодному випадку учитель не повинен допускати, щоб одні батьки сварили інших. Викладач має володіти компетенцією дипломата-посередника, а батьки мають зрозуміти, що їх об’єднує спільна мета — безпека їхніх дітей. Якщо ситуація з агресором зайшла надто далеко, є сенс поговорити з батьками цієї дитини про можливість переведення до іншого навчального закладу.
Застосовуйте метод «розстановки сил». Учитель може попередити появу конфліктів. Він повинен добре знати, чи є в класі діти, з якими однолітки не хочуть спілкуватися, ігнорують. Чи є в колективі прояви булінгу щодо когось із дітей. Є гарний метод: перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей не згадали зовсім. Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого всі однолітки відвернулися.
Попросіть допомоги в школярів. У 5-ти областях України за підтримки Міністерства освіти з липня вже створені так звані служби примирення, або групи медіації. Адміністрації шкіл навіть виділяють окремі приміщення для «кімнат примирення», де діти допомагають іншим дітям вирішувати конфлікти. Розробляють сценарії вирішення суперечок. Зазвичай такі групи формують серед дев’ятикласників, щоб до закінчення школи старшокласники змогли передати навички у вирішенні конфліктів молодшим учням, тобто виступали для них у ролі коучів. Цей спосіб виявився досить ефективним. Часом діти більше довіряють іншим учням, ніж вчителям.
Спробуйте метод переформулювання. Якщо в учня стався раптовий спалах агресії, ізолюйте дитину від публіки, якою у цей момент виступає клас. Спокійно виведіть дитину до іншої кімнати й поговоріть сам-на-сам. Лише після того, як дитина заспокоїться, слід попросити: «Розкажи мені про причини, через які ти так поводишся». У такі моменти дієвим може стати метод переформулювання, коли ви повертаєте учню інформацію, яку він сказав у негативному ключі, так, щоб вона стала нейтральною. Слід прибрати конфліктогенний компонент з речення, однак залишити його суть. Тоді дитина перейде до конструктиву, напруга спаде. Також треба уникати оцінювальних суджень, натомість ставити більше відкритих запитань. Дайте дитині виговоритися, але направляйте хід її думок у правильний вектор. Нехай учень розкаже все саме так, як він бачить.
Зверніться за підтримкою до колег. Якщо ви бачите, що ситуація може вплинути на ваш авторитет, варто сказати про проблему керівництву школи, звернутися до шкільного психолога або навіть винести питання на педагогічну раду. Колеги допоможуть проаналізувати ситуацію, адже агресивний учень чи клас можуть ставитися так до всіх вчителів. Колеги можуть допомогти вам подивитися на себе зі сторони — зрозуміти, що може провокувати агресивну поведінку дітей. Поради інших вчителів допоможуть виявити лідера думок у класі. Варто попросити психолога провести з ним бесіду.
З’ясуйте позицію бунтівника. Кожна дитина по-різному демонструє своєю поведінкою. Жбурляння папірців у класі — також висловлення позиції. А от який інтерес ховається за такою поведінкою — може пояснити лише сам агресор. Варто в учня запитати тет-а-тет: «Що ти хочеш сказати, коли так робиш? Що ти демонструєш? Застосовуйте метод відкритих запитань, щоб школярі почали озвучувати свої потреби. Тоді вчитель має висловити у відповідь свої, щоб побачити, де вони перетинаються. Недоречно стояти на позиції «я вчитель, тому я правий».
Не відповідайте агресією на агресію. Використовуйте ненасильницький тип спілкування. Висловлювання «Ти що собі думаєш? Як посмів?» вирішити конфлікт не допоможуть. Наприклад, ідеться про глузування якогось учня чи цілого класу з вчителя. Спокійно висловіть дітям свої почуття з цього приводу. Скажіть: «Коли ви смієтеся в мене за спиною, я засмучений. Я не можу виконувати свою роботу в ці моменти так, як мені хотілося б. Є пропозиції, як ми можемо розв’язувати цю проблему?» Це спосіб донести до людини інформацію так, щоб у неї з’явився внутрішній мотив вчинити, як хочете ви.
Читайте про правову грамотність, а також про те, чому вчителям варто знати свої права, за посиланням. Юристи проєкту радять фіксувати всі порушення прав учителя, щоб у випадку відвертих провокацій подати заяву до суду. Однак можна також звернутися до медіаторів (спеціалістів з перемовин та конфліктних ситуацій), які допомагають зібрати всі сторони за круглим столом та знайти вихід із ситуації. Такі спеціалісти є в проекті «Прошколу», і вони навіть виїжджають до шкіл, аби розібратися зі складними випадками.
Якщо ж у вас виникають будь-які запитання щодо ваших прав, пишіть на сайт проєкту Прошколу, і ви зможете отримати допомогу.
Юлія Бровінська, директорка «Фонду Максима Степанова», лідерка проєкту безкоштовної онлайн консультації вчителів «Прошколу».

пʼятниця, 27 грудня 2019 р.

Служба у справах дітей інформує про обмеження перебування неповнолітніх дітей у вечірній час на вулицях та в розважальних закладах без супроводу дорослих

З метою попередження злочинності як з боку дітей, так і проти них, стимулювання відповідальності батьків, законодавством України встановлено: 
 1. Кодекс України про адміністративні правопорушення: «Стаття 180-1. Порушення порядку перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування Порушення встановленого законом порядку перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, громадян – власників підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340-850 грн). 
 Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, громадян – власників підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (850-1700 грн). 
 2.Закон України «Про охорону дитинства»: «Стаття 20-1. Особливості перебування дітей у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування Діти віком до 16 років з двадцять другої до шостої години можуть перебувати у закладах, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладах громадського харчування лише в присутності принаймні одного з батьків чи іншого законного представника дитини або особи, яка її супроводжує і несе за неї персональну відповідальність. Власники закладів, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладів громадського харчування та уповноважені ними особи зобов’язані вживати заходів щодо недопущення у такі заклади з двадцять другої до шостої години дітей до 16 років без супроводження осіб, зазначених у частині першій цієї статті. Власники закладів, у яких провадиться діяльність у сфері розваг, або закладів громадського харчування та уповноважені ними особи мають право у період з двадцять другої до шостої години вимагати у відвідувачів таких закладів документи, що підтверджують досягнення ними 16-річного віку». У разі виявлення дитини в розважальному закладі чи в громадських місцях (парки, вулиці, території шкіл та дитячих садків, дитячі та спортивні майданчики, бари, дискотеки, магазини з алкогольною продукцією тощо) у нічний час, буде притягнуто до адміністративної відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов’язків (ст. 184 КУпАП)!

Безпека взимку - пам'ятка учням на зимові канікули